Трьох друзів треба посадить, -
Сказав верховний жрець. -
Я чув: зробив десь там Лі К Ю -
Урвавсь йому терпець!
Пройшло півроку - й знову спіч
Про друзів, щоб садить.
Та тільки, як до допру їх -
Тоді з ким їсти й пить?
Хоч слово і не горобець -
Сказав – як хоч – тримай!
Та все ж не те тоді казав -
Балакав, як блудець.
Хто ж рідних, друзів – то ж сім'я! -
Посадить літ на п’ять?
Подумав – мовив: ворогів
сади в моє ім'я!
Збіг рік і два - кумів катма
В місцях, що жрець назвав,
І плаче не одна тюрма,
Що друзів трьох нема.
