З БЕЗВІЗОМ ЧИ БЕЗ НЬОГО,
АЛЕ МИ, УКРАЇНЦІ,
ЖИВЕМО ЯК У ГЕТТО

Pavel Gintov

Після того як український музикант Олег Скрипка пожартував про гетто для тих, хто не може, вважає не гідним для себе вивчити українську мову, вибухнув грандіозний скандал а саме слово на деякий час міцно зайняло одне з перших місць по вживаності. І не стільки відносно мови, скільки "європейського" рівня життя...

Приїде пан – пан нам допоможе
Ще в дитинстві ми читали книжках у класиків:

- Ось приїде пан – пан нам допоможе...

Згодом чули від старших теж саме, де слово "пан" змінювалося на керівника якогось рангу і відомства, але суть залишалася: не ми самі доможемося чогось, а хтось зробить це для нас. Обов’язково прийде і зробить, треба тільки дочекатися.

Те, почуте у дитинстві, добре вклеїлося в нашу свідомість. З того часу ми фізично виросли, а от розумово залишилися в дитинстві. Ми й досі сподіваємося, що прийде нова гарна влада і все зміниться на краще, а йдемо й голосуємо за тих самих «не нових». Нам і досі хочеться вірити, що хтось зробить це для нас і за нас… Але давайте відкинемо казку і реально подивимося правді в очі: хто буде вирішувати нашу проблему за нас самих?

В одній широко відомій пісні, текст до якої написав у 1871 році французький поет Ежен Потьє, є такі рядки:

Il n'est pas de sauveurs suprêmes Ni Dieu, ni César, ni tribun (фр.)

There are no supreme saviours Neither God, nor Caesar, nor tribune (англ.)

В цих рядках є проста і логічна відповідь на наше питання: ніхто!

Отже, ніхто за нас самих проблему не віришить. Але в чому, власне, сама проблема? Хіба проблема виключно в корупційній не народній владі, що займається тільки власними потребами? Ні і ще раз ні! Наша проблема – це ми самі. В який би бік ми не намагалися показати пальцем на нашу проблему, скрізь ми бачимо, що наш палець спрямований на нас самих. Ми – первісна функція. Все інше – депутати, президент – похідні від нас; від них – суд, прокурори, поліція, уряд; від цих останніх – сприятливі умови для бізнесу і захист найманих працівників, висока зайнятість, європейські зарплати, гідні пенсії, тремтяча корупція (завжди наготові з «тривожною валізою»).

Вони такі, якими ми їх створили.

Вони поводять себе так, як ми, громадяни, їм це дозволяємо.
Коли ми дозволяємо їм все, вони і роблять все, що їм заманеться.
І це аксіома.

Верховенство права
Чому в Україні реально відсутнє верховенство права, а чиновники діють так, ніби вони самі закон – як хочу, так і дію? Ти їм про Конституцію, а вони відкрито сміються тобі в очі і глузують з тебе...

Питання до влади: Україна наразі з таким правовим режимом є європейською за цінностями державою? Як українська влада бачить себе частиною Євросоюзу і цивілізаційних цінностей за такого всеохоплюючого правового нігілізму?

Чому, коли громадяни звертаються до найвищих посадових осіб держави, вказуючи на волаючі порушення прав і свобод громадян з боку правоохоронців (вдумайтеся – правоохоронців), ці посадові особи не вважають для себе необхідним виконувати закон, відновлювати порушені права і свободи, і навіть не відповідають на звернення! Це вже межа свавіллю…

На всі ці «чому» - та сама відповідь: вони – влада усіх рівнів - поводять себе так, як ми, громадянське суспільство, їм це дозволяємо.

Безвідповідальність влади – продовження правового нігілізму
Чому збитки, наприклад, за наслідками подій в Княжичах, де держава відшкодувала мільйони, на складах боєприпасів в Балаклії, де витрачено сотні мільйонів на відновлення житла і втрачено мільярди на боєприпасах, завдані злочинною службовою недбалістю, відшкодовують не посадовці, а народ з бюджету?

Як може людина зі здоровою психікою сприймати те, що вона сплачує військовий збір, а генерали за свою злочинну недбалість, що нищить мільярди гривень не відшкодовують збитки бюджету (тобто грошей громадян) ні на копійку, коли у жодного не було конфісковане майно? В кращому випадку – звільнять з посади. Тобто посміються над вами, громадяни. І тут же скажуть: підняти пенсії немає можливості, зарплати теж - немає грошей у бюджеті… І знову все на поверхні: вони поводять себе так, як ми, громадяни, їм це дозволяємо.

Зарплати і пенсії
Чому у мільйонів українців жебрацькі пенсії, а голова НАЗК сміється в очі, розповідаючи про своє моральне право взяти з державної (тобто, загальнонародної) скарбниці, назвавши це «премією», стільки грошей скільки їй заманеться?

Про зарплати – окрема тема. Велика! Наразі передам вам думку влади, що немає ресурсів, щоб підняти зарплату вам, пересічні. А ось дати голові, наприклад, тієї ж НАЗК Корчак зарплату в 100 тис. грн. - тут проблем не виникає! Зарплата глави Національного банку Гонтаревої становила 163 тисячі гривень на місяць, її заступників – 150 тисяч гривень. І тут теж в державі є ресурси. В тому-таки сумнозвісному НКРЕКП, що намагався збирати з вас гроші роками на відшкодування «збитків» українських газових принців, на зарплату в 80 тисяч гривень коштів у держави вистачає. Зарплати суддів у розмірі 300 тис. грн. на місяць – законопроект вже в Верховній Раді…

Як бачите, тих грошей, що ви своєю працею заробляєте до бюджету, на пристойні зарплати всім вистачає. Всім, крім, власне, вас самих, бо, як відомо, швець завжди без чобіт. Бо ви створені, аби заробляти, а розподіляти будуть без вас!

Втім, не все так погано. Вам, громадяни, теж підвищать: пенсії на 70 грн. і будете мати з 1 травня 2017-го – 1312 грн., а стосовно зарплат ще подумають …

Не вистачає? Йдіть за пільгами. Просіть – і дано буде вам! Відкиньте сором – вам виправлять свідомість і пояснять, що це не жебрацтво, що бідність не порок, що так і треба… Не подобається? Але ж ми, український народ, за основним законом є джерелом влади, а не вони. Тоді на кого ображаємося?

Хто ми і чому живемо у гетто?
Ми говоримо, що це вони! А насправді – ми! Давайте спитаємо себе і дамо чесну відповідь: «Чи створили ми дієві профспілки? Чи можемо стверджувати, що ми - народ - з громадянською свідомістю і готові відстоювати свої права? Чи права хоча б одного громадянина, що попираються владою, як свої власні? Чи ми один за всіх і всі за одного?» Чесна відповідь: «Ні» і ще раз «Ні»! У нас найчастіше вживаною приказкою є «моя хата скраю». А хіба ми не знаємо, що суспільство лише тоді чогось варте, коли може – знає, вміє і головне робить - захищає всіма законними засобами свої права від посягань влади? То чого ми дивуємося, що у нас стільки негараздів, що блукаємо вже 25 років і в найближчі 15, на відміну від старозавітних, навряд чи побачимо обрій?

Доки ми не станемо європейськими громадянами з почуттям непорушності своїх громадянських прав, поки не станемо один за всіх і всі за одного в боротьбі за гідну зарплату, правильні тарифи тощо, доти будемо жити як у – популярне наразі слово – гетто. Доки мільйони людей будуть йти за субсидіями, доти слово «жебрак» буде на вустах і в свідомості у цих мільйонів роботящих людей, яких не по своїй волі змусили просити на життя. Своє і своєї родини. В той час, як чиновники хизуються в деклараціях своїми валізами з мільйонами, вілами, церквами, літаками, яхтами...

За таких умов, з безвізом чи без нього, будемо жити як у гетто. І ніякий пан за нас, запевняю, думати не буде.