lexikoukr   ГОЛОВНА - ДОПИСИ - 2017

Про пенсійну і земельну реформу в Україні


Автор: М. Терлецький

20 травня 2017 р.
1275-й день з початку Революції Гідності

 

 

You can fool all the people some of the time,
and some of the people all the time,
but you cannot fool all the people all the time
Abraham Lincoln

 

Влада: говоримо одне, робимо інше
«Ми не можемо підняти зарплати і пенсії, бо у нас слабка економіка», - це або схоже чуємо щодня від влади і тих, кого вона наймає для маніпулювання свідомістю народу. Між тим, попри слабку економіку статки мізерної частини населення, що в той чи інший спосіб були наближені до влади стабільно зростали і зростають, тоді як майже у всіх українців добробут катастрофічно мізернів і продовжує падати.

Як пояснити ці прямо протилежні тренди?

Версія перша і єдина: найголовніший ворог статків українців – це розбещена політична і економічна влада, що відрізняється спритністю, силою, жадністю, звірячею вдачею і нещадністю, тобто чеснотами, далекими від європейських цивілізаційних норм, про які вона так любить подейкувати.

За останні 30 років, коли розширилися межі приватної власності і, зокрема на засоби виробництва, коли змінився суспільно–економічний лад, все, що могло бути предметом бізнесу і що держава не забороняла відчужувати, було прихватизоване і прикуплене.

Надалі основним джерелом збагачення цих спритників стали «мінімізація» податків і недоплата найманим працівникам зарплати до належного рівня. Почали один за одним з’являться безхатченки, жебраки, з одного боку, а з іншого - мільйонери і мультимільйонери. У декого грошима були повністю забиті цілі кімнати.

«Мінімізація» доходів і ухилення від сплати податків поклали початок корупції в правоохоронних і фінансових органах, яка почала стрімко розростатися. Дотичні до цієї справи чиновники «відчули кров здобичі». Закон поступився місцем перед грошима у всіх сферах життя держави. У посадовців з мінімальними зарплатами почали з’являтися дорогі машини, квартири, валюта… У бізнесменів вілли, яхти, літаки…

Почалася ера використання своєї посади і кабінету як об’єкта «підприємницької» діяльності. Судді, депутати, посадовці всіх рівнів стали вважати день без хабара марно прожитим. Хабар став новим божком української влади на всіх рівнях – від найвищої до самого низу.

Навіть ті владці, які щодня з екранів телевізора розповідали про свою відданість європейським цінностям, на власних підприємствах не віддавали зароблену працівниками платню, що відповідала європейському рівню.

Економічна формула країни: жебрацькі зарплати і пенсії
Коли розмова заходить про низьку заробітну плату, всі чомусь говорять тільки про продуктивність, замовчуючи, що вартість роботи визначається не тільки кількістю вироблених одиниць, але й ціною зарплати в одиниці продукції, тобто є добутком кількості і розцінки. Так ось саме про мізерні розцінки влада воліє не говорити.

Обідрані розцінки породжують злиденну зарплату, злиденна зарплата породжує мізерні надходження до пенсійного фонду… Врешті-решт маємо, що маємо.

Дійшовши таким чином «до ручки» влада не знайшла нічого кращого, як "вирішити" питання пенсій не зміною формули економічного життя країни (а отже, в першу чергу, зарплати, тобто «європейського» розподілу результатів праці), а ще більш недолугим способом: обмеженнями, заплутаністю тощо…

В Україні, де діють одночасно «українські», «європейські» та «частково європейські» ціни на товари і зарплату, давно потрібно було б здійснити «шокову» терапію і привести все до одного знаменника: навіть діти в школі знають, що тільки таким чином можна працювати з доданками і від’ємниками, тобто щось правильно розраховувати. Треба було б, але чи можуть бути клептомани реформаторами?

Остання забаганка влади: продаж землі
Україна дійшла до 2017 року з мільйонами пенсіонерів, не спроможних із своїх мізерних пенсій сплатити комунальні послуги, і невеличкою купкою захланних владців і привладців з палацами, віллами за кордоном на берегах морів і океанів, офшорами, мільйонами і мільярдами доларів вдома у валізах і на рахунках …

Перша частина вже не мріє про щось більше ніж пенсії, за яких можна вижити, – їй в цьому відмовляють: грошей немає, тримайтеся!

Другій - теж не вистачає. Чого? Землі! Це те останнє, що перша частина хоча б ще може вважати своїм. Але хіба влада дозволить добру «пропадати»?

На кону - «Крадіжка століття». Крадіжка в теперішніх українців і у їх нащадків. Саме тому влада не хоче проводити всеукраїнський референдум про продаж землі, бо крадуть не питаючи, мовчки, без свідків…

Отже, хіба слова Лінкольна «ви можете дурити всіх людей деякий час, або частину людей весь час, але ви не можете дурити всіх людей весь час» не адресовані сьогоднішній українській владі? ...


 

 

 



КРАЇНИ
Flag Counter

   LEXIKOUKR  EST. 2013