Демагапія депутатів і патріотів без патрії

Ó rus! quándo ego te áspiciam!
Horatius

O ubi campi...
Vergilius

Останні політичні події в Україні чимось нагадують притчу про те, як ламали «оптом і вроздріб» віник. Скоріше, нароздріб…

Справжність зв’язку партій з народом зайвий раз підтвердило те, що слабкий голос волаючого у пустелі, народ «не почув». Чи не тому, що наші «народні» страшенно далекі в сенсі тієї семантики, що присутня в означенні їхнього статусу депутата.

Рівно, як вони по-дорослому не думали і не думають спиратися на народ, так і народ не покладається на них, бо бачить користі в «народних» не більше ніж бджоли в трутнях. Народ шкірою відчуває «правду» в депутатській рихметиці, що обгрунтовує «зароблені» мільйони, які припали пилюкою в домівках. Хоча не зовсім припали, бо цю пилюку вони потрохи збирають, аби пускати щось в очі народу.

Але народ прозрів. Вірогідність того, що депутати хоча б інколи вставали чи лягали з думкою щирої демагапії, за мужицькою рихметикою, не перевищує евентувально-казуїстичної ймовірності, піднсеної до рівня хисткої непевності за умов застосування квазідискретного стьону випадковості.

За таких умов реальної демагапії бальзамом душевного заспокоєння може стати згадка справжнього народного одесита, а краще наспів чудової пісні:
- Ведь ты моряк, Мишка, моряк не плачет, но в этот раз поплакать, право, не беда...