Еміграція: це все, на що здатні українці?

Автор: М. Терлецький

20 серпня 2017 р.
1367-й день з початку руху протесту "Євромайдан"

Ось прочитав думку одного з авторитетних журналістів, що найголовніша проблема України сьогодні полягає в тому, що вона масово роз'їжджається:

«…поїхали вступати. А що це значить? Що вони там і залишаться. Тому що вони подивляться, що там спокійно, немає війни, кращі продукти, є повага до людини, не крадуть... Країна повільно роз'їжджається. Розповзається. Скоро залишимося отут самі…
Є ще одна проблема, про яку теж ніхто не говорить... Нехай буде відомо нашим телеглядачам, що сьогодні масово з України їдуть лікарі. Масово, підкреслюю, з України їдуть лікарі. Вони їдуть у Польщу, вони їдуть у Чехію, вони отримують набагато більше грошей там. Звичайно, лікарям треба платити, звичайно, усім фахівцям, які володіють своєю професією, треба платити. Повинні бути розроблені системи стимулів і пріоритетів».

Читав цю думку Д. Гордона й думав: «А чи основна проблема для України еміграція, а може бути, це всього-на-всього наслідок іншої або інших глобальніших проблем?» Може, корінь зла, що країна повільно роз'їжджається, знаходиться у самій країні, точніше в людях, які й роблять землю тим, що ми називаємо країною. І не страшна нам загроза скоро залишитися отут самим, бо й сьогодні ми є тут самі… Останнє, звичайно, жарт на неточність висловлювання. Але давайте розглянемо проблему по-серйозному.

Спостереження перше. У всьому винна влада – не ми.
Але звідки з'являється ця ненависна влада, яка привселюдно хреститися в храмах, не перестає говорити про свою прихильність до європейських цінностей, клянеться, що буде свято дотримуватися Конституції, де записано, що людина найбільша цінність, а одержавши цю владу краде й відбирає в народу все: правосуддя, благополуччя, моральні цінності, віру людини в християнські заповіді, у самого себе, можливість гідно жити так, як живуть у цивілізованому європейському світі? Чи не з нашого середовища ми вибираємо цю владу? Вони – це ми, незалежно від імен. Значить ми у своїй масі такі, ми не бажаємо мінятися, ми вирішуємо проблему тим, що біжимо із країни, від себе самих,  біжимо у надії, що нове середовище буде краще й допоможе нам самим змінитися, прийнявши його принципи життя.

Спостереження друге. У всьому винувата влада - не ми.
Але чому, якщо ми промахнулися й бачимо, що влада робить не те, ми мовчки (сотня активістів не береться до уваги) чекаємо нових виборів (прийде ж коли-небудь справедливий пан). Ми прагнемо європейського життя, але не вміємо сказати влади «ні» так, як це зробили, наприклад, недавно сотні тисяч поляків. Раби – не ми, раби – німі!

Спостереження третє. Треба платити всім, хто виконує роботу, але не за напівфеодальними розцінками.
Це принципова позиція: не нами помічено, що буття визначає свідомість, а свідомість, що піднялася до певного рівня, буде запекло пручатися будь-яким спробам понизити рівень свого буття.

Нам говорять: щоб була зарплата, необхідно підняти продуктивність...

Але умовчують, що зарплата – це добуток кількості виробленої продукції на вартість одиниці (одиничну розцінку). Ви думаєте, що український і німецький капіталіст, продаючи тонну метала на лондонській біржі й одержуючи рівний виторг, платить однакову зарплату своєму сталеварові за цю тонну? Або, наприклад, на фабриках в Україні, у Росії і Європі, які належать, скажемо, Порошенку діють однакові розцінки на ту саму роботу? Або платять скрізь «у конвертах»? Очевидно, у наших «капіталістів» менталітет явно не європейський, не азіатський, він – феодального розливу.

Нам говорять: чиновникам потрібно платити багато, дуже багато, тому що зараз вони крадуть…

Не тому, що вони виконують роботу, яка потребує унікальних можливостей і витрат сил, а тому, що вони крадуть… Ось прокурорам потрібно додати, щоб не було корупції в рядах тих, хто повинен боротися з корупцією... Суддям додати, чиновникам додати... Дивишся декларації, де їх доходи перевищують у кілька раз доходи, наприклад, машиніста метропоїзда, який на відміну від них реально відповідає за долі десятків тисяч перевезених за зміну людей, і думаєш: а ці, на відміну від тих напівграмотних трутнів, - раби на галерах? А той, хто починає пекти для нас хліб тоді, коли всі ці чиновники-трутні сплять, – хіба без його роботи можемо обійтися? А помилка його роботи хіба не призведе до наслідків, з якими не зрівняються навіть помилки лікарів?

Нам говорять: немає можливості платити гідні пенсії...

Але звідки з’являться кошти, якщо через невиплату гідної зарплати працюючим:

- немає необхідних відрахувань у пенсійний фонд;
- величезні суми з бюджету йдуть на масові субсидії;
- величезні суми йдуть на пільги і т.д.

Нам говорять: будемо поступово піднімати зарплати…
Тим часом, усе більше й більше людей ясно бачать, що влада лукавить. Ціни вже сьогодні європейські, а зарплати різні: хтось одержує «європейську», а хтось - копійки. Очевидно, що цю різношерстість цін на продукти й послуги, тобто на життя, і плату за працю, тобто розцінки за одиницю виготовленої продукції або почасовий тариф необхідно привести до одного знаменника – європейського. Зробити те, що називається шоковою терапією. Однак менталітет наших капіталістів такий, що вони не хочуть віддавати найманому робітникові повністю те, що він заробив, а менталітет українця перебуває на такому рівні, що для нього краще виїхати з країни, ніж вимагати своє кровне. Звідси й усе не як у людей: і влада не прагне жити по-новому, і народ не прагне по-новому. По-новому, як там, куди вони емігрують, де є правосуддя, благополуччя, моральні цінності, віра людини в себе, гідної жити так, як живуть у цивілізованому світі.