ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА:
ЩО МОЄ – ТО МОЄ, ЩО ВАШЕ – ТО НАШЕ, А ЩО НАШЕ – ТО НЕ ВАШЕ

Автор: М. Терлецький

13 вересня 2017 р.
1392-й день з початку руху протесту "Євромайдан"

Історія намагається постійно вчити нас, проте ми, як ті невдалі учні, не беремо на себе труд  витягати користь від таких уроків. Ще свіжа в пам’яті афера віку з українською "прихватизацією". А ось і земельна реформа підоспіла, яка може пройти поза увагою народу: влада намагається тишком-нишком провернути справу. Обидві справи і способи позбавити народ непосильного тягаря належної йому власності чи не до болі схожі? Чи випадково земельна реформа згадується у виступі Президента разом с сумнозвісною приватизацією. Вкупі з приватизацією, яку в народі охрестили «прихватизацією», якою обшукали мільйони українців. Чи то, як кажуть у таких випадках, "за Фрейдом"...

Рій думок починає кружляти в голові, коли слухаєш такі речі. Чи буде то країна українців, коли земля, по якій вони зараз вільно ходять, буде не належати їм? Чи хочемо ми позбутися своєї країни у такий нехитрий спосіб, вигаданий ненажерливими захланцями?

Все-таки класики, мабуть, пророки. Згадайте Симоненка:

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи...
Гляди ж не проспи!

Чи проспить український народ, заколисаний наспівуванням захланцями мантри про щасття, яке зійде, як народ позбудеться власної землі! А ще навіщо тоді український народ віддавав своє найкраще, навіщо українці-патріоти віддавали життя за нашу землю, щоб вона перестала бути нашою, землею нашого роду, всього українського народу?

Бачу печальну картину. Йде бій. Російські зайди йдуть навалою, аби захопити українську землю. Молодий український солдат лежить на полі бою і стікає кров’ю. Він до останку боронив українську землю, землю, що належить йому і всьому українському народові. Він відав своє життя за землю, свою і нашу з вами...

Хочеться спитати тих, хто так затято намагається продати землю - не вийшло раз, другий - знов тянуть закон: "Хіба ви питали згоду того хлопця про продаж цієї землі? Хіба це за законами божими і пророками, щоб хтось, далеко від війни, в комфортних кабінетах, приймав рішення продати, не питаючи його, землю, за яку він віддав життя?  Чи вашим гаслом залишається незмінне: "Що моє – то моє, що ваше – то наше, а що наше – то не ваше?.."

Лежить хлопчина долілиць на полі,
На землю кров його тече поволі,
Не встиг він, не добіг він, не сховався,
Снаряд російський поруч розірвався…

Лежить хлопчина долілиць на полі,
На землю кров його тече поволі.
Тим часом хтось підписує угоди
На землю цю - їх бог і цар - доходи…

Схаменіться, панове «патріоти», бо  патрія – це батьки, рід, земля батьків і роду. Немає землі – немає патрії, немає патріотів, немає України…

Про пенсійну і земельну реформу в Україні