СПРАВА ЛАВРИНОВИЧА
Автор: З. Климчук
16 вересня 2017 р.
1395-й день з початку руху протесту "Євромайдан"
Перефразуючи слова самого Лавриновича про те, що найтяжчі злочини якраз відбуваються в суровій відповідності до закону, можна сказати, що покарання найчастіше отримують саме добросовісно виконуючи нормативні акти, недосконалі за визначеною процедурою виконання, проте обов’язкові для виконання.
Юний Саша з учнями школи №9 ще нічого не знають про закони і злочини...
Справа Лавриновича відразу збагатила ЗМІ публікаціями, думками і висновками. Дехто навіть, звернувши увагу лишень на те, що сумнозвісна стаття 109 ККУ починається зі слів про насильство, поспішив зробити висновок, що в діях підозрюваного прокуратура має довести наявність насильницьких дій.
Між тим, з оприлюднених висловлювань прокурорів, можна зрозуміти, що прокуратура вбачає злочин Лавриновича в таких його діях:
1. змова Лавриновича і Януковича з метою змінити Конституцію для захоплення влади (збільшення повноважень останнього);
2. правопорушення стосовно офіційного оприлюднення тексту «старої» Конституції та внесення до реєстру чинних нормативних актів Мінюстом (прокуратура стверджує, що до цього особисто причетний Лавринович, а не тільки підрозділи міністерства).
Щодо першого, то логічне і обґрунтоване доведення має мізерну ймовірність. Крім того, в справі прийняття рішення КС щодо (повернення України до Конституції 1996 року) задіяна численна кількість осіб: судді КС, представників суб’єкта права на конституційне подання тощо. Чи всі вони підтвердять свою участь у змові з Лавриновичем і Януковичем? Чи факт змови вже підтвердив принаймні Лавринович чи Янукович? Сумніваюся.
Цікавішим є друге. Саме в зв’язку з цим актуальним для кожного чиновника має бути гасло: «не поспішай добросовісно виконувати нормативні акти, недосконалі за визначеною процедурою виконання, проте обов’язкові для виконання!» Абсурд, протиріччя, скажете ви, але ця дилема безглуздості може, як видно, за її розв’язання чиновником тягнути за собою цілком реальне позбавлення волі.
Далі докази.
1. Витяги з Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2010 від 30 вересня 2010року (повернення України до Конституції 1996 року).
Мотивувальна частина.
«Таким чином, Верховна Рада України прийняла Закон № 2222, не дотримавши встановленої Конституцією України процедури його розгляду та ухвалення, чим порушила положення її частини другої статті 6, частини другої статті 19, пункту 1 частини першої статті 85, статті 159…
Конституційний Суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222…
Частина друга статті 152 Конституції України передбачає, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність…
Результативна частина
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
На нашу думку, в «справі Лавриновича» важливою для розуміння зазначеної дилеми є ключові висновки в окремій думці судді Конституційного Суду України Шишкіна В. І.
Конституційний Суд України «поклав на органи державної влади (пункт 3 резолютивної частини) обов’язок щодо невідкладного виконання Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до тих положень Конституції України, що існували в її тексті до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV.»
в Рішенні «не запропоновано представницькій владі правовий шлях щодо унормування конституційних положень у зв’язку з втратою чинності Законом № 2222…»
«Системний аналіз положень пункту 3 резолютивної та пункту 6 мотивувальної частин Рішення не дає підстав впевнено стверджувати про те, що Конституційний Суд України «реанімував» положення Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222.»
Давайте тепер розкладемо все по полицях.
1. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV, визнаний неконституційним втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
2. Отже, окремі положення з внесеними змінами на підставі цього закону в Конституції втратили силу з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
3. Далі. Чинними залишилися лише положення Конституції без внесених змін, тобто попередня редакція Конституції.
4. Конституцією не передбачено (це думка прокурорів) повторне прийняття Верховною радою тексту Конституції Країни (Розділ XIII), окремі частини якої втратили чинність за рішенням Конституційного Суду України.
5. Отже, залишається питання формального оприлюднення тексту Конституції в попередній редакції. Процедура КС унормування конституційних положень не визначена в прийнятому рішенні, зокрема стосовно виконавців – верховної Ради чи Мінюста, але є вимога імперативного виконання органами влади..
Проте в цьому випадку, за відсутності законопроекту, поданого і прийнятого Радою, не передбачено оприлюднення ні Президентом, ні Головою ВР. Тобто, є формальна процедура для виконання Мінюстом.
Глибокі розмірковування прокурорів, що вина Лавриновича полягає в тому, що за час дії «неправильної» Конституції отримали посади, зокрема і Президент, з невідповідними «правильній» Конституції повноваженнями і обов’язками, не мають жодного логічного виводу з зазначених вище обставин. Причому тут Лавринович?
Що стосується того, що ВР повинна була подумати над тим, до чого призвели ці зміни, і щось ще прийняти, то Теж до чого тут Лавринович - аби вважали за потрібне – прийняли б. Хіба Лавринович забороняв їм працювати, вимикав рубильник у ВР?
Софізми, казуїстика, що завгодно, але не обґрунтований доказами висновок. Як і те, що Лавринович винний в тому, що Конституційний суд залишив ті норми, які надавали, на думку прокурорів, більше повноважень Президенту. Хто залишив – Лавринович чи Суд?
Я не є адвокатом Лавриновича, але скільки можна бачити замість доказів і логічного доведення освіченими правниками - невігластво, профнепридатність, купу сміття?
Може досить вже справедливість і законність підміняти владою, опиратися не на закони України і закони логіки, а на неякісний замінник - «я прокурор, я так сказав – і це правильно!»
|
